Вахтанг Кіпіані (vaxo) wrote in pressofilia,
Вахтанг Кіпіані
vaxo
pressofilia

ЗМІї Могильні (Самвидав НаУКМа)

Олеся Струк, інтернет-газета "Колєґа" (2 квітня 2001)

"Любі мої пупсики і пупусочки (здається, я потроху заїдаюся). О, як приємно бути серед вас: сидіти з вами за одними партами у передчутті світлого майбутнього, мліти разом з вами попід стіночками в очікуванні ніжного єдиного кохання…."

Заінтриґувалися? То шо ви щойно прочитали – нахабно вирвана цівка глибокої мислі зразка самвидаву Могили попередніх віків, тьфу… років (хоча, судячи з часових метаморфоз, дійсно віків). Направду, пірнувши в архів ЗМІїв Могилянки, мені видалось, шо я вґвинтилася (саме вґвинтилася) в унікальне спудейське єство. ВаАА-АУууу..!! Чого тут тільки не було … Але летс старт фром зе вері бегінін…

Яко тільки наша Могила вигулькнула з могили, в неї заселилися молоді, талановиті, свіжі могилянці – люд із нетрадиційним, в міру збоченим мисленням і нестримним поривом до творіння … Серед того творіння були пориви й медійні: вже другого року нового могильного життя на стіни альма матер поліпили таку собі газетку "Муза". Жила ця "Муза", кажуть, близько двох років, мала мистецький нахил і включала студентську народно-могилянську творчість (на чолі була Оксана Місіайло).

Трохи згодом, а саме року 94-го, була собі дівчинка, кажуть, звали її Саша Заярна, і взялася вона за серйозну справу – зробити серйозний журнал під назвою "Центр Європи". Виграла ґрант і – зробила. Та потім ґрант – тю-тю, і журнал згинув. Але знайшлися люди, яких очолив Ростик Семків, і "Центр Європи" постав із мертвих. Та, знов-таки, ненадовго. Бо коли над ним працювали лише пара-трійко людей, а сам Ростик "суміщав" посади голреда, техреда і ще там когось … тож самі розумієте.

Але вернімось ще до 94-го. Тоді з"явилася досить цікава штука – альманах "Могила". За допомоги тогочасного викладача американської літератури Джеймса Бресфілда, нашого рідного Брюха і тогочасного декана гумсусів Іванюка під керівництвом голреда Стаса Остапенка вилетіли в світ творіння студентів-могилянців разом з писаннями "метрів": Житника, Цибулька, Ірванця… Словом, гарно вийшло. Але якось не стало тої допомоги на другий номер "Могили"… І щезла "Могила". Хм, а може Коржик з-за своїх Чорних Дверей щось та й витворить з цього приводу ??

Доволі плідно в медійному просторі один час попрацювали студентські організації. Досить прикольним був проект "Поки на Platz'y", який проініціювали СК, СБ, АЙЖЕ та ще й Адміністрація (!два знаки оклику!) – новини а-ля "потік свідомості", ахворизми, Положення про основні права та обов'язки викладача, Теорія про походження факультетів… Оригінально.

Команду тоді очолила Людмила Маслій. Щоправда, нещасненька форма рекламного проспекту (листок А4, продрукований – не дуже якісним друком – з двох сторін)… Потрапило мені до рук і пластове творіння – Могилянці".

Щоправда, надзвичайного враження не справило, бо в цьому намері (№2 - 1999) була одна-єдина стаття – "Феномен КМА".

Зате зацікавив мене такий собі "СамвиДат" – взагалі-то не сам, а ручками членів могильного осередку УСДМ. Там (№1, 29.02.00) був цікавий матерьяльчик "Як кохання зберігає стуентську статуру" і "Кілька гасел від сексодієтолога" ("Не треба купувати кекс,// Коли чекає вдома секс" і т.п.) Хм, а може соціал –демократія не така вже й безплідна…?

Шось таке зовсім негазетне, але цілком студентське – серійка виданнячок під назвами "Вікночі" і її додаток "Химерні Ренесанси Юності" (зима 98-го), "Часонця", "чаСОНця" і "часОнця" - потік свідомості й прозово-поетично-хаотичної творчості авторів – Михайла Ставицького, Михайла Дажа (а може, це Один-І-Той-Ж?), Михайлини Теж і Серпантини Руж (автор статті не гарантує, що ці імена мають свої тіла) плюс візуальні прицьмочки (наголос на о). Шоб ви мали уявлення, наведу уривок з "Думи про вчительку" – "Зелена гуска біля дошки З нудною впертістю матрьошки…" Тепер маєте ?..То всьо – весна… (99-го).

На особливу заслуговує "Братська могила" (мої очі бачили лише видання осені 99-го) – друкований оран студруху "Безліч прав – жодних обов"язків" – прямо, віверто, влучно, можливо, надто саркастично. Василь Покиньчереда і Ко намагалися протверезити і відкрити очі могилянчиків – кидаючи їм в обличчя жорстокі реалії студмог житія. Закономірно, що такі видання довго не живуть… До того ж "БМ" виступала опонентом "Колєґи"… Тепер ж "Колєґа" зостався сам.

Вперше з"явившись в квітні 1999, відразу почав претендувати на представницький статус загальноуніверського видання. Традиційна концепція, актуальні, іноді нуднуваті, іноді поперчені матерьяли, ввічливе, тактовно-обхідливе мовлення і особлива любов до всілякої політики, закрема виборів. Якщо в травні-99 вона (газета) репетувала: голосуйте за ООО! (себто О.О.Омельченка), то в листопаді – натякала: підтримайте блок СС (тобто Студентську Солідарність) на виборах до СК. А загалом "Колєґа" зумів стати колєґою, хенд іт ту хім(?), та ще й влізти в Інтернет! До того ж, останнім часом Стас Шумлянський і Дмитро Губенко активізувалися, наробили трохи кіпішу, на що мали повне право! З огляду на свободу слова і правдивість поданих фактів. І дискусія, що розгорнулася на її сторінках, мала значний резонанс, що ше раз підтверджує силу четвертої влади. Отак-от, малята!..

А тепер – ту зе рут ов зе проблем. Загалом ЗМІ в НаУКМА – то якась холєра. В тому сенсі, шо вони з'являлися невідомо коли і невідомо звідки і, розповсюджуючись невідомо яким чином, засмоктували частину академічного люду. Але в тому-то й справа, шо частину. А інша частина, до того ж щораз інша, про них ніц не знала, хіба так, чула шось-десь… Та й самі видання, а особливо найяскравіші (наразі про пресу) – то були такі собі "невловимі месники", шо випускалися тиражем 5-15-20 примірників. Тож "голос народу", замість того, щоб гриміти так, шоб аж шибки в Академії дрижали йому в унісон, лише і-і-іноді лледь чччутно прокочувався ехх-х-хом. Шо таке і в чому справа? Ну, спочатку, як свідчать очевидці (а саме – спудей першого набору Яринка Ключковська, за що їй ми вельми вдячні), і потреби такої не було. Бо людей-то було мало, і вся актуальна інформація передавалася за одну перерву на плацу. Та потім з'явився МІСТ-СМІТ і люди розворушилися. Та потім не було грошей, паперу і люди знов притихли. Та потім бажання творити, кричати і бути почутим взяло гору – і знову щось народжувалося. Далі люди відчули що ЗМІй – непогана зброя у війні за свої права і захцянки. Та скоро вигулькнуло і нове відчуття – трачення часу і сил. Та-ак, ліпити газету – це не коники… І піш-шов розрив бажання з можливостями або ж обов'язку з бажанням.

Так, власне проблєма є в тому, шо спудеї не сприймають "четверту владу" всерйоз. А дарма. Бо вона таки влада. Вона таки змушує чухатись у запліснявілих місцях (себто в мізках ). А ще – робити видання, в якому ти можеш сказати те, що ТИ хочеш, і так, як ТИ хочеш – це ж просто

КАааАААаайФфф. КРАПКА. Дякую за увагу.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment
А что интересно, сейчас в Могилянке нет ни самиздата, ни студенческих газет, и уже года два как