Вахтанг Кіпіані (vaxo) wrote in pressofilia,
Вахтанг Кіпіані
vaxo
pressofilia

ЗМІї Могильні (Самвидав НаУКМа)

Олеся Струк, інтернет-газета "Колєґа" (2 квітня 2001)

"Любі мої пупсики і пупусочки (здається, я потроху заїдаюся). О, як приємно бути серед вас: сидіти з вами за одними партами у передчутті світлого майбутнього, мліти разом з вами попід стіночками в очікуванні ніжного єдиного кохання…."

Заінтриґувалися? То шо ви щойно прочитали – нахабно вирвана цівка глибокої мислі зразка самвидаву Могили попередніх віків, тьфу… років (хоча, судячи з часових метаморфоз, дійсно віків). Направду, пірнувши в архів ЗМІїв Могилянки, мені видалось, шо я вґвинтилася (саме вґвинтилася) в унікальне спудейське єство. ВаАА-АУууу..!! Чого тут тільки не було … Але летс старт фром зе вері бегінін…

Яко тільки наша Могила вигулькнула з могили, в неї заселилися молоді, талановиті, свіжі могилянці – люд із нетрадиційним, в міру збоченим мисленням і нестримним поривом до творіння … Серед того творіння були пориви й медійні: вже другого року нового могильного життя на стіни альма матер поліпили таку собі газетку "Муза". Жила ця "Муза", кажуть, близько двох років, мала мистецький нахил і включала студентську народно-могилянську творчість (на чолі була Оксана Місіайло).

Трохи згодом, а саме року 94-го, була собі дівчинка, кажуть, звали її Саша Заярна, і взялася вона за серйозну справу – зробити серйозний журнал під назвою "Центр Європи". Виграла ґрант і – зробила. Та потім ґрант – тю-тю, і журнал згинув. Але знайшлися люди, яких очолив Ростик Семків, і "Центр Європи" постав із мертвих. Та, знов-таки, ненадовго. Бо коли над ним працювали лише пара-трійко людей, а сам Ростик "суміщав" посади голреда, техреда і ще там когось … тож самі розумієте.

Але вернімось ще до 94-го. Тоді з"явилася досить цікава штука – альманах "Могила". За допомоги тогочасного викладача американської літератури Джеймса Бресфілда, нашого рідного Брюха і тогочасного декана гумсусів Іванюка під керівництвом голреда Стаса Остапенка вилетіли в світ творіння студентів-могилянців разом з писаннями "метрів": Житника, Цибулька, Ірванця… Словом, гарно вийшло. Але якось не стало тої допомоги на другий номер "Могили"… І щезла "Могила". Хм, а може Коржик з-за своїх Чорних Дверей щось та й витворить з цього приводу ??

Доволі плідно в медійному просторі один час попрацювали студентські організації. Досить прикольним був проект "Поки на Platz'y", який проініціювали СК, СБ, АЙЖЕ та ще й Адміністрація (!два знаки оклику!) – новини а-ля "потік свідомості", ахворизми, Положення про основні права та обов'язки викладача, Теорія про походження факультетів… Оригінально.

Команду тоді очолила Людмила Маслій. Щоправда, нещасненька форма рекламного проспекту (листок А4, продрукований – не дуже якісним друком – з двох сторін)… Потрапило мені до рук і пластове творіння – Могилянці".

Щоправда, надзвичайного враження не справило, бо в цьому намері (№2 - 1999) була одна-єдина стаття – "Феномен КМА".

Зате зацікавив мене такий собі "СамвиДат" – взагалі-то не сам, а ручками членів могильного осередку УСДМ. Там (№1, 29.02.00) був цікавий матерьяльчик "Як кохання зберігає стуентську статуру" і "Кілька гасел від сексодієтолога" ("Не треба купувати кекс,// Коли чекає вдома секс" і т.п.) Хм, а може соціал –демократія не така вже й безплідна…?

Шось таке зовсім негазетне, але цілком студентське – серійка виданнячок під назвами "Вікночі" і її додаток "Химерні Ренесанси Юності" (зима 98-го), "Часонця", "чаСОНця" і "часОнця" - потік свідомості й прозово-поетично-хаотичної творчості авторів – Михайла Ставицького, Михайла Дажа (а може, це Один-І-Той-Ж?), Михайлини Теж і Серпантини Руж (автор статті не гарантує, що ці імена мають свої тіла) плюс візуальні прицьмочки (наголос на о). Шоб ви мали уявлення, наведу уривок з "Думи про вчительку" – "Зелена гуска біля дошки З нудною впертістю матрьошки…" Тепер маєте ?..То всьо – весна… (99-го).

На особливу заслуговує "Братська могила" (мої очі бачили лише видання осені 99-го) – друкований оран студруху "Безліч прав – жодних обов"язків" – прямо, віверто, влучно, можливо, надто саркастично. Василь Покиньчереда і Ко намагалися протверезити і відкрити очі могилянчиків – кидаючи їм в обличчя жорстокі реалії студмог житія. Закономірно, що такі видання довго не живуть… До того ж "БМ" виступала опонентом "Колєґи"… Тепер ж "Колєґа" зостався сам.

Вперше з"явившись в квітні 1999, відразу почав претендувати на представницький статус загальноуніверського видання. Традиційна концепція, актуальні, іноді нуднуваті, іноді поперчені матерьяли, ввічливе, тактовно-обхідливе мовлення і особлива любов до всілякої політики, закрема виборів. Якщо в травні-99 вона (газета) репетувала: голосуйте за ООО! (себто О.О.Омельченка), то в листопаді – натякала: підтримайте блок СС (тобто Студентську Солідарність) на виборах до СК. А загалом "Колєґа" зумів стати колєґою, хенд іт ту хім(?), та ще й влізти в Інтернет! До того ж, останнім часом Стас Шумлянський і Дмитро Губенко активізувалися, наробили трохи кіпішу, на що мали повне право! З огляду на свободу слова і правдивість поданих фактів. І дискусія, що розгорнулася на її сторінках, мала значний резонанс, що ше раз підтверджує силу четвертої влади. Отак-от, малята!..

А тепер – ту зе рут ов зе проблем. Загалом ЗМІ в НаУКМА – то якась холєра. В тому сенсі, шо вони з'являлися невідомо коли і невідомо звідки і, розповсюджуючись невідомо яким чином, засмоктували частину академічного люду. Але в тому-то й справа, шо частину. А інша частина, до того ж щораз інша, про них ніц не знала, хіба так, чула шось-десь… Та й самі видання, а особливо найяскравіші (наразі про пресу) – то були такі собі "невловимі месники", шо випускалися тиражем 5-15-20 примірників. Тож "голос народу", замість того, щоб гриміти так, шоб аж шибки в Академії дрижали йому в унісон, лише і-і-іноді лледь чччутно прокочувався ехх-х-хом. Шо таке і в чому справа? Ну, спочатку, як свідчать очевидці (а саме – спудей першого набору Яринка Ключковська, за що їй ми вельми вдячні), і потреби такої не було. Бо людей-то було мало, і вся актуальна інформація передавалася за одну перерву на плацу. Та потім з'явився МІСТ-СМІТ і люди розворушилися. Та потім не було грошей, паперу і люди знов притихли. Та потім бажання творити, кричати і бути почутим взяло гору – і знову щось народжувалося. Далі люди відчули що ЗМІй – непогана зброя у війні за свої права і захцянки. Та скоро вигулькнуло і нове відчуття – трачення часу і сил. Та-ак, ліпити газету – це не коники… І піш-шов розрив бажання з можливостями або ж обов'язку з бажанням.

Так, власне проблєма є в тому, шо спудеї не сприймають "четверту владу" всерйоз. А дарма. Бо вона таки влада. Вона таки змушує чухатись у запліснявілих місцях (себто в мізках ). А ще – робити видання, в якому ти можеш сказати те, що ТИ хочеш, і так, як ТИ хочеш – це ж просто

КАааАААаайФфф. КРАПКА. Дякую за увагу.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 1 comment
А что интересно, сейчас в Могилянке нет ни самиздата, ни студенческих газет, и уже года два как